ЗДОРОВИЙ КОНФЛІКТ ЧИ БУЛІНГ – ЯК ВИЗНАЧИТИ

Не кожна спірна ситуація потребує втручання. Ба більше, не кожен дорослий готовий свідомо входити в дитячий конфлікт, але є речі, які не можна пускати на самоплив – чимало дрібниць вказують на загрозу булінгу.

Основна відмінність булінгу від конфлікту (різновиду природної міжособистісної взаємодії), на думку Інни Жмайло, – це систематичність неприйнятних дій. Справа в тому, що агресія, яку соціум часто сприймає як першу ознаку булінгу, насправді є нормальною реакцією людини на порушення її кордонів. І навпаки: якщо дитина не реагує на провокаційні дії, спрямовані на неї, дорослим варто звернути на це увагу.

Коли вчитель помічає дрібниці, що можуть сигналізувати про цькування, то обов’язково повинен перервати процес (урок, екскурсію, розмову) і пояснити правила поведінки. Така перерва в роботі в довготривалій перспективі не буде зайвою втратою часу, адже потурання може вилитися у великі проблеми.

Конфлікти трапляються в будь-якому колективі, у цих ситуаціях діти вчаться ухвалювати рішення та домовлятися, вони корисні для їхнього розвитку. Натомість, булінг відрізняється систематичністю та наявністю об’єкта, на який спрямовується тривала агресія. У такому випадку вчитель має розуміти, що діти не можуть впоратися із ситуацією самі та потребують втручання дорослого.

Зловживання, які можуть свідчити про ознаки булінгу:

• физичні. Якщо конфлікти переходять у стадію взаємного фізичного впливу (бійки, смикання за волосся, щипання тощо), а сторони конфліктів – одні й ті самі, учителю варто розібратися, що насправді відбувається;
• психологічні. Їх доволі важко розпізнати, оскільки вони можуть бути замасковані (у тому числі й несвідомо) під жарти чи гру або, навпаки, під ігнорування та “виключення” з колективу. Це може бути тиск на непопулярних у класі учнів чи прихована маніпуляція, яку навіть учитель може несвідомо підтримати (наприклад, якщо не припинить сміх класу, коли такий учень відповідатиме);
• сексуальні. Вони можуть виражатися в сороміцькому гуморі, смиканні дівчат за спідниці. Навіть принижувальна атакувальні симпатія (“ти мені подобаєшся, і я буду привселюдно над цим жартувати”) може бути ознакою булінгу;
• економічні. Коли конфлікт призводить до фінансових збитків: порізана сумка, облита форма, зіпсуті речі тощо.

КОЖНА ДИТИНА МАЄ ЗНАТИ СВОЇ ПРАВА Й АНТИБУЛІНГОВІ ПРАВИЛА

Інна Жмайло також звернула увагу на базові поведінкові установки, які кожна дитина має знати й дотримуватися, незалежно від того, де вона перебуває.

1. Відчуття кордонів – чужих та власних. Дитина вчиться цього змалечку в родині. Проте, якщо вона зростає в сім’ї в складних життєвих обставинах, то може сприймати насильницьку поведінку як норму. Коли в сім’ї прийнято “вчити” дітей (а іноді й дорослих) криком, бійкою, лайкою тощо, дитина буде транслювати ці дії в колектив, де вона перебуває. Тоді вчителю потрібно пояснити правила поведінки та взаємодії в класі та школі, окреслити межу прийнятних дій, вчинків та слів.

Ще один випадок – дитина привертає до себе увагу “клоунською” поведінкою, змушує однолітків сміятися зі своїх вчинків, провокує на жарти, навіть спрямовані проти себе. Насправді подібна поведінка – спосіб привернути до себе увагу, коли дитина не може або не вміє її здобути іншими методами. Тут так само потрібна допомога дорослого – вчителя чи шкільного психолога, щоби пояснити й показати, як привертати до себе позитивну увагу, як знайти друзів і побудувати здорові стосунки.

Є діти, у яких, наприклад, агресивна поведінка зумовлена фізіологічними особливостями (аутизм тощо), тобто коли їм складно контролювати свою поведінку. Тут педагогу потрібно бути якомога уважнішим до потреб дитини, висловлювати розуміння її стану, але водночас показувати прийнятні шляхи вирішення складних ситуацій.

2. Уміння сказати “ні”. Дитина може (і повинна) сказати “ні” в будь-якій ситуації, яка їй не подобається. Ба більше – вона має право сказати “ні” в будь-який момент розвитку цієї ситуації, навіть якщо раніше погоджувалася її підтримати. Дітям варто пояснити, що “ні” – це прояв не слабкості, а, навпаки, сили, коли ти можеш зупинити події, у яких тобі некомфортно, обстояти свою позицію.

У цьому контексті дорослим варто звернути увагу дитячого колективу й на те, що в не всі діти активно залучені в конфлікт. Є такі, хто спостерігають і не втручаються. Але вони так само є учасниками процесу й теж мають право сказати “ні”. Зазвичай діти не роблять цього, бо бояться стати наступним об’єктом колективної агресії. Тож варто дати їм зрозуміти, що єдина особа, за яку вони відповідальні, – вони самі.

3. Просити про допомогу. Дитину треба навчити, що просити про допомогу – не ознака слабкості. Не тільки діти, а й дорослі можуть звертатися по допомогу до третьої сторони, щоби вирішити конфліктну ситуацію. Проте основна вимога, що забезпечує успішність такого втручання, – незацікавленість третьої особи. Іншими словами, якщо дитина звернулася по допомогу до друга, велика вірогідність, що він стане на її бік у конфлікті, а це призведе до поглиблення колективного булінгу.

4. Знати, до кого звертатися по допомогу. І бути впевненим, що обрана людина не відмахнеться від потреб дитини й не буде її звинувачувати (“я ж тобі казала…”, “сама винна…”, “що тепер із тобою робити…”), вислухає безоціночно. Часто об’єкт булінгу відчуває себе непевно, вважаючи, що й сам посприяв виникненню такої ситуації, а отже – у нього виникає страх покарання, який і заважає звернутися до дорослого.

Також, якщо дитина вирішила звернутися до вчителя чи шкільного психолога або будь-якого іншого дорослого, якому довіряє, але бачить, що той весь час заклопотаний, вирішує якісь “дорослі” справи, не сидить на місці й постійно чимось зайнятий, їй може видатися незручним заважати, а момент буде упущено.

Тож Інна Жмайло рекомендує організувати розклад, у якому буде виділений час, наприклад, на перебування у своєму кабінеті (особливо важливо для шкільних психологів), куди може звернутися дитина. Виділяти час на запити учнів важливо й під час дистанційного навчання, коли діти лишаються сам на сам із комп’ютером та власними проблемами.

Корисно також мати в школі інформаційний стенд із телефонами довіри, розкладом роботи психолога та іншою інформацією, якою може скористатися дитина в складних обставинах.

5. Ніхто не має права порушувати кордони – брати чужі речі без дозволу, заглядати в сумку чи мобільний телефон, примушувати ділитися, якщо в людини немає такого бажання тощо. Це саме стосується й міжстатевих стосунків: я повинен зупинитися, якщо друга сторона цього не хоче. Є такі люди (і діти в тому числі), які активізують агресивну поведінку у відповідь на відмову. І це не привід боятися, це привід вчителю навчити правил.

ЯК УЧИТЕЛЮ ДОПОМОГТИ ВИРІШИТИ СИТУАЦІЮ БУЛІНГУ

Насамперед, варто пам’ятати, що булінг не виникає раптово, а є результатом нерозв’язаного вчасно конфлікту. Тож потрібно уважно спостерігати за тим, що відбувається в класі, відслідковувати ознаки конфліктних ситуацій та своєчасно допомагати вирішенню суперечок.

Конфлікти бувають:

• хронічний. Саме він може переростати в булінг. Адже, якщо конфлікт затягується, діти починають сприймати його як варіант норми. Допомога дорослого тут украй важлива, оскільки він може подивитися на ситуацію зовні й допомогти знайти рішення. Інна застерігає, що дорослий, який входить у конфлікт, має бути неупередженим і мати за мету допомогти, а не насварити чи призначити винного. Саме така позиція навчить дітей шукати шляхи порозуміння надалі.
• такий, що назріває. Як і в попередньому випадку, потрібно пам’ятати, що звинувачення з боку дорослого лише піділлє олії до вогню. І якщо колектив когось витісняє (байдуже, чи то об’єкт булінгу, чи призначеного винного), він не стане здоровим і не зможе побудувати поважливі взаємини. Адже кожен його учасник буде розуміти, що може стати наступним, якщо складуться певні обставини.
• той, що вже відбувся. Завдання дорослого – допомогти всім учасникам (у тому числі й собі) вийти з конфлікту так, щоби лишитися в добрих стосунках. Тобто він мусить бути не суддею, а медіатором конфлікту.

Під час медіації конфлікту вчитель має:

• Виділити час і місце для бесіди. Це може бути класна година, перерва між уроками чи спеціально призначений час після уроків. Психологиня радить встановлювати часові межі та дотримуватися таймінгу – це навчить дітей організованості та поваги до особистих кордонів.

Якщо конфлікт – складний та вирішити його за визначений час не вдалося, варто домовитися про наступну зустріч, а не подовжувати попередню. Порушення часових домовленостей, вважає Інна Жмайло, – це порушення особистого простору. Тобто, якщо ви не дотримуєтеся домовленостей у таких, здавалося б, дрібницях, ви транслюєте дітям спотворене сприйняття методики вирішення конфлікту.

• Дати можливість висловитися всім. Учитель має вислухати всіх, у тому числі й тих, хто не беруть активної участі в конфлікті, а мовчки спостерігають. Для мирного вирішення конфлікту ефективно вивести на розмову навіть тих, хто відмовляються висловлюватися з різних причин. Окрім розуміння більш-менш реальної картини, дорослий так навчає дітей аргументовано дисткутувати, активного слухати та домовлятися.
• Не займати жодної позиції. Учитель – не учасник конфлікту, а медіатор переговорів.
• Не шукати винних, не звинувачувати. Часто простіше призначити винного, ніж дійти до суті конфлікту. Проте така позиція – недалекоглядна, бо призводить до дестабілізації взаємин у класі на майбутнє. Тож завдання дорослого – перевести діалог у продуктивний, якомога беземоційніший напрям. Цьому сприятиме переформатування розмови у “Я–речення”, які суттєво пом’якшать напруження. Мається на увазі, що вчитель має попросити учасників говорити виключно про себе: до прикладу, не “він мене вдарив”, а “мені було боляче й неприємно від удару”.

*****************************************************************************

Мультфільм про булінг для найменших

https://www.youtube.com/watch?v=3baAoI37YHk

Серія відеоуроків для батьків та дорослих, які працюють з дітьми та для дітей «Батьківство в епоху цифрових технологій»:

• Захист дітей онлайн;
• Сексуальний шантаж;
• Секстинг;
• Секс-чатинг;

Грумінг

Інформація для вчителів

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

(за матеріалами сайту http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/22/103)

*****************************************************************************************************

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ ЩОДО ТЕМИ АНТИБУЛІНГУ

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/korisni-posilannya-shodo-temi-antibulingu

**********************************************************************************************************************************

http://www.youtube.com/watch?v=qAZI0_ytGCg

Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

План

Жуківської філії Улашанівського ліцею імені Володимира Марковського
 заходів щодо профілактики булінгу

2022– 2023 навчальний рік

Порядок

подання та розгляду 

(з дотриманням конфіденційності)

заяв про випадки булінгу (цькування)

1. Директор закладу освіти повинен довести до відома здобувачів освіти, педагогічних працівників та батьків щодо їх обов’язку повідомляти директора школи про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали.

2. Відповідно до такої заяви директор видає рішення про проведення розслідування із визначенням упроваджених осіб.

3. Для прийняття рішення за результатами розслідування директор створює наказом комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі-Комісія) та скликає засідання. До складу такої Комісії можуть входити педагогічні працівники, психолог, класний керівник, батьки постраждалого, батьки кривдника (булера) та директор закладу освіти. Якщо Комісія визнала, що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то директор зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

4. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що директор має повідомити постраждалого.

5. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі («Журналі реєстрації рішень комісій з розгляду випадків булінгу (цькування)», який зберігається в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

6. Потерпілий чи його/її представник також можуть звертатися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

ПОЛІЦІЯ ПОЧНЕ ОБЛІКОВУВАТИ БУЛЕРІВ 

 21 серпня набрав чинності наказ МВС від 25.06.2020 №488, що вносить зміни до Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України з дітьми, що скоїли адміністративні або кримінальні правопорушення https://bit.ly/3kkbE6m. Зміни в Інструкції безпосередньо стосуються і тих здобувачів освіти, які вчинили булінг учасника освітнього процесу.
 Дитина, яка вчинила булінг (цькування) учасника освітнього процесу, може братися на профілактичний облік ювенальної превенції* (пункт 2, підпункт 7, розділ 3 Інструкції https://bit.ly/2FMn5oi ). Підставою для цього є копія постанови суду про притягнення дитини, її батьків або осіб, що їх замінюють, до адміністративної відповідальності за статтею 173-4 (про відповідальність за цькування учасника освітнього процесу) Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункт 3, підпункт 7, розділ 3 Інструкції  https://bit.ly/2FMn5oi ). 
 Говорячи мовою офіційного документа, профілактичний облік дітей - це комплекс заходів із взяття на облік, наповнення та підтримання в актуальному стані баз даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, з даними дітей, із якими здійснюється профілактична робота (пункт 5, розділ 1 Інструкції). 
 Якщо є згадана вище копія постанови суду, поліцейський підрозділу ювенальної превенції у триденний строк виносить постанову про те, що дитина береться на профілактичний облік, та заводить обліково-профілактичну справу, яку затверджує начальник територіального (відокремленого) підрозділу ГУНП (пункт 4, розділ 3 Інструкції https://bit.ly/2FMn5oi ).
 Під час профілактичної роботи з дітьми, взятими на облік через булінг, поліцейські ювенальної превенції:
 ✅проводять ознайомлювальні, попереджувальні та виховні бесіди з дитиною за місцем проживання, навчання або роботи не рідше одного разу на місяць;
 ✅проводять ознайомлювальні, попереджувальні бесіди з батьками дитини, її законними представниками, членами сім'ї, щоб усунути причини та умови, які спонукали дитину вчинити адміністративне правопорушення;
 ✅складають план заходів з індивідуальної профілактики на основі вивчення матеріалів характеристик та індивідуально-психологічних особливостей дитини;
 ✅відвідують дитину за місцем проживання, щоб з'ясувати умови проживання дитини, а також чинники, які можуть негативно на неї впливати й спонукати до вчинення адміністративних правопорушень;
 ✅вживають інші профілактичні заходи, передбачені законодавством України (пункт 1, розділу 3 Інструкції https://bit.ly/2FMn5oi).
 Якщо після останнього факту вчинення булінгу дитина впродовж року більше не вчиняла булінг - вона знімається з профілактичного обліку (пункт 10, підпункт 9, розділ 3 Інструкції https://bit.ly/2FMn5oi).
 Одними із завдань ювенальної превенції є попередження вчинення правопорушень неповнолітніми та негативних явищ у дитячому середовищі.

Про булінг у шкільному середовищі та протидію булінгу в школі

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

• задирство;

• фізичні і психічні приниження;

• різного виду знущання;

• бойкот та ігнорування;

• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

• 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

• 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);

• жертва;

• спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;

• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;

• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.